Запровадження інтерактивних технологій на уроках хімії

   Запровадження інтерактивних   технологій     

         на уроках хімії

                                                         З досвіду роботи  вчителя хімії

                                                                              Сатмарі М.Е.

Вступ

«Вчитель, який щось бажає міцно закріпити в

дитячій пам’яті, повинен турбуватися про те,

щоб якомога більше органів чуттів – очі, вуха,

голос, м’язові рухи, навіть, якщо можливо,

смак та відчуття запаху – взяли участь у акті

запам’ятовування».

К.Д. Ушинський

Відомо, що освіта – один із головних інститутів соціалізації особистості. Головна мета освіти – формування вільної, відповідальної, гуманної особистості, здатної до подальшого саморозвитку. Освічена людина, що легко орієнтується в суспільстві, що змінюється, що швидко освоює нові сфери діяльності, що володіє високим рівням толерантності, здатний проаналізувати будь-яку ситуацію, оцінити її і прийняти відповідне рішення – це громадянин відкритого суспільства.

Використання нових педагогічних технологій у навчально-виховному процесі дозволяє вчителям реалізувати свої ідеї, представити їх увазі колег і одержати оперативний відгук, а учням дає можливість самостійно вибирати освітню траєкторію – послідовність і теми вивчення тем, систему тренувальних задач, способи контролю знань.

Так реалізується найважливіша вимога сучасної освіти – вироблення у суб’єктів освітнього процесу індивідуального стилю діяльності, культури самовизначення, відбувається їхній особистий розвиток.

Тому сьогодні опираючись на нагромаджений в Україні і за кордоном досвіду, багаторічну викладацьку діяльність і порівняння різних методів навчання дозволяють впевнено стверджувати, що саме інтерактивне навчання сприяє інтенсифікації й оптимізації навчання. Саме інтерактивне навчання дозволяє учням стати іншими – вільними, толерантними, розкріпаченими, оптимістичного налаштованими, готовими для подолання труднощів навчання та життя, стійкими до будь-яких стресів. Саме інтерактивне навчання дає змогу учителям:

-         зробити навчання більш доступним і цікавим;

-         моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати соціальний досвід учнів через включення в різні навчальні та життєві ситуації і їхні переживання;

-         створювати умови для розвитку в дітей здатності будувати конструктивні стосунки в групі, визначити своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути до діалогу, знаходити спільне розв’язання проблеми;

-         навчити учнів формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати, слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

-         ефективно розвивати в них навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

Крім того використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає, і тих хто навчається, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, конструктивній взаємодії, створенню доброзичливої атмосфери.

Щоб реалізувати це на практиці, на мою думку вчителю насамперед необхідно:

-         розуміння сутності цієї методики;

-         ознайомитися з її основними формами;

-         а головне мати бажання навчити дітей і постійно вчитися самому.

         Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання. На мою думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. На жаль, навіть старшокласники часто не мають цих навиків (це помічає кожен педагог-практик, коли відбувається підготовка до якогось позакласного заходу і починаються "цікаві" процеси в колективі: спочатку всі претендують на роль лідера, а коли доходить до реального продукування ідей і їх  втілення в життя, клас стає пасивним і всі чекають на зовнішнє керівництво. В слабкоорганізованому класі колектив відразу пасивний, керівника доводиться призначати "згори", але обов’язково знайдеться "непокірний". Тобто не відбувається нормального процесу розподілу ролей, взаємодії, прийняття рішень та їх виконання. Учні не здатні, оскільки не вміють, а не вміють тому, що їх не навчили співпрацювати. А саме ці навички будуть корисними і постійно застосовуваними в дорослому житті. При правильному, спланованому і систематичному застосуванні інтерактивних методів цю проблему можна розв’язати.

        Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу.

                   Сутність інтерактивного навчання

Педагогічні інновації пов’язанні сьогодні із застосуванням інтерактивних методів у навчальній та виховній діяльності вчителя.

Інтерактив походить від англійського слова «interact», «inter» - взаємний, «act» - діяти.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємо навчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Воно ефективно сприяє формуванню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Організація такого навчання передбачає використання таких методів, що дають змогу створювати ситуації пошуку, ризику, сумніву успіху, протиріччя, переконання, співпереживання, задоволення чи смутку, аналізу та самооцінки своїх дій. Особливістю є те, що відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості, взаємної підтримки, а це дозволяє здобути не тільки знання,

Але й розвиває саму пізнавальну діяльність, переводить її вищі форми кооперації й праці.

         Слід відзначати, що інтерактивне навчання дозволяє розв’язати відразу кілька завдань. Розвиває комунікативні уміння і навички, сприяє встановленню емоційних контактів між учасниками процесу, забезпечує виховне завдання, бо вчить працювати в команді, дослухатися до думки кожного.

Використання інтерактивну знімає нервову напругу, дає змогу змінювати форми діяльності, переключати увагу на вузлові питання.

         Такі підходи до навчання не є зовсім новими для  української школи. Частково вони використовувалися ще в перші десятиліття минулого століття й були поширені в педагогіці та практиці української школи з 1920 – ті рр. – за часів масштабного реформування шкільної освіти.

         Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, у творчості вчителів – новаторів 1970 – 1980 – х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільївна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивального навчання.

         За даними американських вчених В. Льюіса та Ф. Тильдемана, опублікованими в книжці “Інтерпретація для відвідувачів парків””, люди запам’ятовували близько 10% того,  що вони чують, 30% того, що читають, 50% того, що бачать і  90% того, що роблять.

         Інші дослідження свідчать, що лекція дає 5% засвоєння інформації; читання – 10%; аудіо – візуальні методи – 20%; демонстрування – 30%; групові дискусії – 50%; активне навчання 70%; навчання інших – 90% або інтерактивне навчання.

При цьому доречно пригадати приказку китайського філософа Конфуція:

Те, що я чую, я забуваю;
Те, що я бачу й чую, - я трохи пам'ятаю;
Те, що я чую, бачу й обговорюю, - я починаю розуміти;
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю - я набуваю навичок;
Коли я передаю знання іншим - стаю майстром.

Ось чому дуже важливо використовувати інтерактивні методи навчання.           

       Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

       Натомість соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних самостійно самовдосконалюватися. Це знайшло відображення і у доповіді ЮНЕСКО "Освіта: прихований скарб", де проголошено: "Людина має навчитися:

• пізнавати, тобто оволодівати інструментарієм, необхідним для розуміння того, що відбувається у світі;
• діяти таким чином, щоб робити потрібні зміни у середовищі свого мешкання;
• жити в суспільстві, беручи участь у всіх видах людської діяльності".

        Слід звернути увагу на третій пункт, що також є кризовим моментом сучасної шкільної освіти, адже відійшовши від тоталітарного розуміння та культивування колективу та колективізму, наша школа часто заходить на позиції крайнього, деструктивного індивідуалізму, формуючи випускника, неготового до життя, а особливо до плідної спільної роботи в колективі, де йому доведеться жити та працювати. Нова школа матиме справу з індивідуальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність є головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у вихованні й навчанні.

  

                     Види інтерактивних методів навчання.

          Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.

Групові методи:

1.     Робота в парах.
Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

2.     Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).

3.     Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

4.     2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

5.     Карусель. Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

6.     Робота в малих групах. Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: "спікер" – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), "секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), "посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), "доповідач" (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.

7.     Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

1.     Велике коло. Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

2.     Мікрофон. Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний "мікрофон".

3.     Незакінчені речення. Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу "можна зробити такий висновок…", "я зрозумів, що…"

4.     Мозковий штурм. Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

5.     Аналіз дилеми (проблеми). Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше, бо поліваріантно). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом (наприклад, "чи платити податки, якщо країна не здатна їх правильно розподілити?").

6.     Мозаїка. Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта – форму).

                         Інтерактивне навчання на практиці                 

       Вимоги до впровадження інтерактивного навчання.

     Існують вимоги щодо реалізації інтерактивних методів навчання, невиконання яких може звести їх ефективність до нуля. Це насамперед такі:

1)Необхідно провести вступне заняття, адже учні абсолютно не знайомі з подібними методами роботи, що різко змінюють усталений стиль навчання. На цьому занятті слід: по-перше, чітко і зрозуміло пояснити, що таке інтерактивне навчання, по-друге, довести до відома учнів та опрацювати з ними правила роботи в групах, складені у зрозумілій формі (практиці їх було розмножено і видано кожному учневі для вклеювання в зошит):

Правила для учнів:

Кожна думка важлива.
Не бійся висловитися!
Ми всі – партнери!
Обговорюємо сказане, а не людину!
Обдумав, сформулював, висловив!
Говори чітко, ясно, красиво!
Вислухав, висловився, вислухав!
Тільки обґрунтовані докази!
Вмій погодитися і не погодитися!
Важлива кожна роль.

2)Без доброзичливої атмосфери в колективі застосування інтерактивного навчання неможливе, тому потрібно її створити і постійно підтримувати.

3)До кожного заняття слід сумлінно готуватися. "Легке" за формою інтерактивне навчання надзвичайно важке для вчителя, адже добитися дисципліни і уваги за рахунок "сидіть тихо!" неможливо. Окрім того, потрібно спланувати впровадження, робити його поступово. "Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені "ігри".

4)"В роботі повинні бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні". Справді, сильні учні, а також особистості з високим рівнем контактності будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті і слабкі. Проте слід постійно "втягувати" їх в роботу, створювати ситуації успіху.

5)"Інтерактивні технології – не самоціль". Потрібно постійно контролювати процес, досягнення поставлених цілей (вони повинні бути чітко сформульовані і легко контрольовані), у випадку невдачі переглядати стратегію і тактику роботи, шукати і виправляти недоліки.

6)Урок не повинен бути перевантаженим інтерактивною роботою. Оптимально (з практики) – 1-2 методи за урок.

7)Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи – самостійним пошуком, традиційними методами.
Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

                                   

                         Форми і методи інтерактивного навчання,

                                 які  я  застосовую на  практиці

         Для себе я обрала групову діяльність навчання учнів. У своїй роботі я постійно стикалась з однією ж проблемою – пасивність учнів на уроці. Крім того  багато  учнів мають негативне ставлення до навчання. Деякі бояться говорити вголос, йти до дошки. Звісно, постійно переглядаю та змінюю свої уроки, вношу щось нове, цікаве. Крім того, групові форми організації навчальної діяльності є найсприятливішими для ефективного застосування інтерактивних технологій. Групова робота дає можливість усім учням  активно працювати на уроці, спілкуватися, уникати конфліктних ситуацій.

Основними ознаками групової роботи є:

1.     Розподіл класу на групи (5 осіб) з метою досягнення конкретного навчального результату.

2.     Якщо у групі хтось з учасників почувається некомфортно, то має можливість помінятися місцями з учнем із іншої групи (на початку).

3.     Склад групи не може бути  постійним, він змінюється залежно від змісту й характеру навчальних завдань.

4.     Кожна група виконує завдання які можуть бути однаковими за складністю або диференційованими (залежно від груп).

5.     Завдання учні виконують так, щоб можливо було визначити (оцінити) внесок кожного члена групи та взагалом.

Об’єднання в групи частіше проводжу за результатами виконаного завдання, хоча не виключаю і інші способи, а саме:

-         за ініціативою учнів;

-         за бажанням лідерів;

-         за знаками зодіаку та інші.

Щоб уникнути недоліків групової роботи і об’єктивно оцінити внесок кожного учня у результат спільної діяльності використовую рейтингову систему оцінювання. Великою перевагою цього методу над іншими є залучення самих учнів до оцінювання свого внеску у спільний результат. Лідер групи постійно контролює виставлення балів у спеціальні індивідуальні картки. В кінці уроку учні підраховують свої бали, потім сумують в цілому бали групи.

Кількість балів (загальна сума) групи завжди – 100%, а процентний внесок кожного учня підраховуємо виходячи з цього.

         При роботі учнів у невеликих групах використовую такі інтерактивні методи:

1)    „Коло ідей”, метою якого є розв’язання гострих суперечливих питань, складання переліку ідей і залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Кожна група по черзі викладає якусь одну ідею, учитель збирає всі доповіді і після цього йде обговорення. Цей метод є ефективним при вирішенні проблемних питань.

2)    При узагальненні й повторенні вивченого використовую метод „навчаючи – вчуся”. Цей метод дає змогу учням передати свої знання однокласникам. Застосування цього методу надає загальну картину понять і фактів, що їх слід вивчити на уроці, а також викликає певні питання й підвищує інтерес до навчання. Суть цього методу полягає в тому, що кожний учень може поділитися своїм фактом і отримати інформацію від кожного учня. Коли учні зберуть як найбільшу інформацію, то вчитель аналізує і узагальнює ці знання та записую їх на дошці.

3)    Метод „Хімічні пазли”. Учням кожної групи надається пакет (файл) з розрізаними на частинки рівнянь реакцій, або цілих речень (законів, властивостей та інше). Відводиться певний час, а потім перевіряється правильність виконання. Цей метод швидко виявляє уміння і навички учнів, підвищує емоції, розвиває співпрацю, бажання якомого більше знати. Головною умовою виконання цього завдання є послідовність: кожен учень додає (по черзі) необхідний (на його думку) пазл.

4)    Метод „Аналіз ситуації”. Цей метод дає можливість учням аналізувати певні ситуації, випадки з життя: моральні, історичні, небезпечні, правові де стикаються інтереси людей, життєві погляди, позиції. Цей метод дає можливість учням відрізняти факти від думок, ставити запитання, аналізувати і виносити рішення. Також можливі людські почуття, емоції. Для використання цього методу необхідно заздалегідь підготувати проблемну ситуацію, випадок, дилему. Тут обов’язково мають бути дві сторони конфлікту. Дилеми служать ускладненню процесу мислення, поважного ставлення до думки інших, відстоювати свою позицію. Отже в дилемі мають бути 4 елементи:

-         Загальний контекст дилеми;

-         Ознайомлення з вибором, що пропонує дилема;

-         Наведення однаково сильних аргументів „за” і „ проти” та пропозиція зробити чіткий вибір наприкінці.

5)    Метод „Домашня творчість”. Учні підготовлюють вірші, загадки, прислів’я, цікаві доповіді, кросворди, малюнки (плакати) по заданій темі. Це може проходити як змагання між групами учнів або у разі отримання додаткових балів у „скриньку” групи під час відпочинку від головних завдань. Необхідність впровадження інтерактивних технологій на своїх уроках виникло поступово. Насамперед під дією, коли обсяг інформації зріс до неможливості осягнення її однією людиною. Коли дидактична функція вчителя полягає не в передачі знань, а у формуванні навичок здобувати їх.

6)    Метод,,Впізнай мене”. Учні поділяються на дві команди, які обирають собі назву(наприклад «Алмаз» і «Графіт»). Вчитель кожній команді по черзі пропонує по опису визначити про яку речовину йдеться мова. Якщо є відповідь після першого визначення,то присуджується високий бал,після другого на бал менше і т.д. Команда яка набере більшу кількість балів є переможцем. Наприклад:

Його називають безжиттєвим газом (5 балів).

Це досить інертний газ. (4 бали).

Він легший за повітря (3 бали).

Він входить до складу повітря (2 бали).

Його хімічна формула – N₂ (1бал).

7)       Використовую різні цікаві вікторини.

       Мета застосування цього методу – визначити ставлення учнів до конкретної життєвої ситуації, допомогти їм набути досвіду виходу з конфліктної ситуації . Під час викладання курсу хімії я використовую також ігрові форми навчання, що є ефективними під час засвоєння складних і великих за обсягом інформації тем. Це дозволяє забезпечити засвоєння учнями знань, умінь і навичок за короткий термін. Доводиться навчати різних дітей – хтось із них усе схоплює на льоту, а хтось ретельно розбирає кожне твердження чи завдання. Отже, моя мета – навчити вчитися. Щоб досягти цієї мети, слід здійснити «крок у минуле», до ранніх вікових форм діяльності дитини, у першу чергу, до ігрових, насичуючи ці форми новим змістом.

       У ході уроку виникає розумне змагання між учасниками, зникає «відсиджування», зростає інтерес до навчання, а разом з ним і потреба у зверненні до посібників, довідкової та популярної літератури. Звичайно, кожне таке заняття нагадує гру. Але це демократична й відкрита гра, де чесно оцінюється робота кожного учня, його внесок у спільну справу.

      Викладання нового навчального матеріалу теж потребує певних організаційних форм. Я намагаюся не давати на уроці готових істин. Для мене важливо, щоб учні шукали відповіді самостійно. При цьому вони не тільки отримують нові знання, але й розвивають свою пізнавальну активність.

       Протягом деякого часу школярі мають можливість розв’язати поставлені завдання, працюючи групами, тобто колективно. Така форма роботи дає змогу здійснювати на одному уроці диференційовану, групову та індивідуальну роботу, а також проводити корегування, контроль знань і навичок учнів.

                     Методичні розробки уроків хімії

Тема. Поняття про амфотерні гідроксиди. Хімічні властивості амфотерних гідроксидів (Алюмінію, Цинку): взаємодія з кислотами, лугами (в розчині, при сплавлянні).

Мета : Сформувати поняття про амфотерність ; повторити й поглибити знання про характерні властивості основ і кислот ; сформувати навички складання рівнянь хімічних реакцій за участю амфотерних сполук ; показати умовність розподілу гідроксидів на кислоти й основи ; розвивати вміння логічно мислити , висловлювати гіпотези , спостерігати та робити висновки .

Тип уроку : вивчення нового матеріалу .

Терміни : основи, кислоти, амфотерність, амфотерні гідроксиди.

Міжпредметні зв’язки : біологія.

Обладнання та матеріали: реактиви і посуд згідно інструкції до проведення хімічного експерименту, комп’ютер, мультимедійний проектор, періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва, аркуші паперу.

Базові поняття та терміни: амфотерність, амфотерний гідроксид, кислотно-основні властивості речовини.

Очікувані результати: учень: складає формули солей, утворених взаємодією амфотерних гідроксидів з лугами; класифікує основи на типові та амфотерні гідроксиди; характеризує амфотерність як властивість виявляти кислотно-основні властивості; ілюструє властивості сполук рівняннями хімічних реакцій; встановлює причинно-наслідкові зв’язки між властивостями речовин та їх біологічним, побутовим, промисловим значенням.

Хід уроку

І. Організаційний етап.

Дзвоник всім нам дав наказ:

До роботи швидше клас,

Тож вперед ,часу не гайте,

Працювати починайте.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Просто знати – це ще не все, знання потрібно використовувати

                                                           Йоганн Вольфганг фон Гете

(німецький поет, мислитель і натураліст.)

На дошці написано завдання.

 Здійснити перетворення:

Na→ Na₂O→ NaOH

                                          Na₂SO₃

          S → SO₂→  H₂SO₃        

Учитель викликає до дошки двох учнів та пропонує одному учню розписати рівняння реакцій верхнього ланцюжка ( від Na до Na₂SO₃ ) ,а другому учню - розписати рівняння реакцій нижнього ланцюжка ( від S доNa₂SO₃ ).

В той же час учитель проводить фронтальну бесіду з учнями:

«Мікрофон»

-Які класи неорганічних речовин вам відомі?

- Які оксиди називають основними?

- З якими  речовинами реагують основні оксиди?

- Які речовини називають  основами ?

- З якими речовинами реагують основи ?

- Які речовини називають кислотними оксидами ?

- З якими речовинами реагують кислотні оксиди?

- Які речовини називають кислотами?

-З якими речовинами реагують кислоти?

- Яка реакція називається реакцією нейтралізації ?

Після фронтального опитування учитель разом з учнями перевіряє  завдання, що виконувалися учнями на дошці:

Перший учень пропонує наступні рівняння реакцій:

    4 Na + O₂ = 2Na₂O

    Na₂O + H₂O = 2 NaOH

    2 NaOH + H₂ SO₃ = Na₂SO₃ + 2 H₂O

Другий учень записує рівняння реакцій:

    S + O₂ = SO₂

    SO₂ + H₂O = H₂SO₃

    2 NaOH + H₂SO₃ = Na₂SO₃  + 2 H₂O

Учитель пропонує учням повернуться до ланцюжка перетворень та визначити властивості простих та складних речовин , після чого ланцюжок має такий вигляд:

Na              Na₂O          NaOH                          

           Метал      основний     основа

                        оксид

                                                                           Na₂SO₃

                                                                           сіль               

        S              SO₂             H₂SO₃

       Неметал  кислотний  кислота

                        оксид

Учитель разом з учнями  робить висновок: існує  закономірність

1. Метал → основній оксид → основа ,  для того щоб довести основний характер сполуки треба на речовину подіяти  кислотою.

2. Неметал → кислотний оксид → кислота , для того щоб довести кислотний характер сполуки треба на речовину подіяти  основою.

Висновок:

Основи не реагують з основами

Кислоти не реагують з кислотами

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Сьогодні на урок я хотіла принести вам одну цікаву тваринку. Ви спитаєте, а до чого тут хімія? А я вам поясню . Вона має безпосереднє відношення до теми нашого уроку. На жаль, а може на щастя для цих тварин зараз не сезон. Тож давайте відгадаємо про яких тварин йдеться.

Не дуже гарна, але дуже корисна тварин.

Якщо навесні ти почув її голос, то буде тепло.

Живе в двох середовищах мешкання.

Назву класу цієї тварини отримав літак, який приземляється на воду і машина високої прохідності.

Так , ця тварина відноситься до класу Земноводні або Амфібії.

АМФО - (гр. Amphi  –  навколо, з обох боків, двоякій.)

Ну що здогадалися до чого тут хімія?

Ні? Тоді записуйте тему уроку :

 «Поняття про амфотерні гідроксиди»

Дійсно ми познайомимося з речовинами, які володіють і кислотними і основними властивостями, проявляючи їх в залежності від того з чим реагують.

IV. Вивчення нового матеріалу

1.     Демонстрація.

Як одержати  гідроксид з реактивів, наведених на дошці?

ZnSO₄, NaOH, HCl, CuSO₄

Давайте пригадаємо правила техніки безпеки при поводженні з кислотами і лугами.

Дослід 1. У пробірку наллємо розчин цинк сульфату й додаватимемо невеликими порціями розчин натрій гідроксиду до видимих змін. Що спостерігаємо?(утворення осаду)

     Рівняння реакції: ZnSO₄ + 2NaOH = Zn(OH)₂↓ + Na₂SO₄

     Утворений осад розділимо на дві частини та проведемо досліди.

     Дослід 2. У першу пробірку з цинк гідроксидом додамо розчину хлоридної кислоти. Що спостерігаємо? ( осад відразу зникає, що є ознакою перебігу хімічної реакції)

     Рівняння реакції: Zn(OH)₂ + 2HCl = ZnCl₂ + 2H₂O  (реакція обміну)

     Висновок: відбулася реакція нейтралізації, в якій цинк гідроксид виявляє властивості основи.

     Дослід 3. У другу пробірку з цинк гідроксидом додамо розчин натрій гідроксиду. Що спостерігаємо? (осад зник – ознака хімічної реакції)

     Отже, два гідроксиди провзаємодіяли між собою. Який тип хімічної реакції?(реакція сполучення)

     Рівняння реакції: Zn(OH)₂ + 2 NaOH → Na₂ [Zn(OH)₄ ]

                                                                         натрій  тетрагідроксоцинкат

     Коментар. Утворилася сіль натрію, в якій замість звичного кислотного залишку є залишок, що містить один атом цинку та чотири (тетра) гідроксильні групи. Залишок такого виду записують у квадратних дужках.

     Висновок: у цій реакції цинк гідроксид відіграв роль кислоти, бо металічний елемент Цинк після реакції увійшов до складу кислотного залишку.

     2. Робота з підручником

     Завдання 1. Знайдіть у підручнику та опрацюйте поняття «амфотерність», «амфотерний гідроксид».

     Вводимо поняття «амфотерності», «амфотерного гідроксиду».

     Завдання 2. Випишіть формули амфотерних гідроксидів та оксидів, що їм відповідають. Охарактеризуйте місцеположення у періодичній системі хімічних елементів тих хімічних елементів, які утворюють амфотерні сполуки.

     Обговорення.

    Коментар. Амфотерні гідроксиди реагують з лугами не лише в розчині, а й у розплаві:

                                                                           t⁰

                                         Zn(OH)₂ + 2 NaOH → Na₂ZnO₂ + 2H₂O 

                            як кислота  (H₂ZnO₂)                         натрій цинкат

     Утворена сіль має двовалентний кислотний залишок  -ZnO₂(ІІ). Наявність у ньому Цинку доводить, що при сплавлянні з лугом цинк гідроксид виявив властивості кислоти.

     Висновок. Проведені досліди свідчать, що поділ складних неорганічних речовин на оксиди, кислоти, основи, солі не позбавлений винятків. Трапляються речовини зі змішаними властивостями – амфотерні оксиди, гідроксиди.

Амфотерність можуть виявляти гідроксиди деяких хімічних елементів з валентностями ІІ , ІІІ та IV .

Найважливіші з них : Be , Zn , Sn(II), Pb (II) , Al , Cr (III) , Ti (IV).

Учитель пояснює якщо в реакції з лугом бере участь амфотерний оксид або гідроксид тривалентного елемента, то можливі два варіанти їхньої взаємодії. Наприклад, під час реакції між алюміній оксидом і калій гідроксидом продуктом однієї реакції може бути сіль, яка походить від алюміній гідроксиду Al(OH)₃ як кислоти ( H₃AlO₃):

Al₂O₃ + 6KOH = 2K₃AlO₃ + 3H₂O

Формула солі : K₃AlO₃ калій ортоалюмінат.

Продукт іншої реакції - сіль метаалюмінатної кислоти ( HAlO₂).Щоб написати формулу цієї кислоти складаємо разом усі атоми у формулах алюміній оксиду і води і в отриманій формулі зменшимо індекси удвічі:

Al₂O₃ + H₂O = ( H₂Al₂O₄)= HAlO₂

Відповідне хімічне рівняння:

Al₂O₃ + 2KOH = 2KAlO₂ + H₂O

Формула солі : KAlO₂ калій метаалюмінат

Учитель відмічає, що утворення конкретної солі залежить від співвідношення кількостей оксиду і лугу. Ортоалюмінат утворюється при добавлянні до алюміній оксиду утричі більшої кількості лугу.

Такі ж солі є продуктами аналогічних реакцій за участю алюміній гідроксиду:

Al(OH)₃ + 3KOH = K₃AlO₃ + 3H₂O

Al(OH)₃ + KOH= KAlO₂ + 2H₂O

Учні розглядають та коментують на малюнку у підручнику результати досліду, який підтверджує амфотерність хром(III) гідроксиду Cr(OH)₃.

V. Узагальнення.

Заповнення таблиці.(Учні заповнюють таблицю під керівництвом вчителя.)

Амфотерний гідроксид		Кислота		Кислотний залишок
формула	назва	формула	назва	формула , валентність	назва
Zn(OH)2	Цинк гідроксид	H2ZnO2	Цинкатна	(II) ZnO2	Цинкат
Sn(OH)2	Станум (ІІ) гідроксид	H2SnO2	Станатна	(II) SnO2	Станат
Pb(OH)2	Плюмбум (ІІ) гідроксид	H2PbO2	Плюмбатна	(II) PbO2	Плюмбат
Al(OH)3	Алюміній гідроксид	H3AlO3	Алюмінатна	(III) AlO3	Алюмінат

VІ. Закріплення

       «Естафета»

     Допишіть рівняння реакцій :

1.     Be(OH)₂ + 2HCl → Be Cl₂+H₂O

2.     Be(OH)₂ +2 NaOH →Na ₂ BeO₂+H₂O

3.     Zn(OH)₂ + H₂SO₄ → Zn SO₄+ 2H₂O

4.     Zn(OH)₂ + 2KOH →K₂ Zn O₂+H₂O

5.     2Cr(OH)₃ +3 H₂SO₄ → Cr₂ (SO₄ ) ₃+6H₂O

6.     Cr(OH)₃ +3 NaOH →Na₃ CrO₃+H₂O

VІІ. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання.

VІІІ. Домашнє завдання:

Опрацювати відповідний параграф підручника, відповісти на запитання.
Творче завдання. Підготувати повідомлення про використання амфотерних основ.

       Усна рефлексія «З миру по нитці».

Висловлювання учнів за схемою:

На уроці я…

-         дізнався…

-         зрозумів…

Висновки

Вважаю за доцільне подальше запровадження інтерактивних технологій на своїх уроках з метою підвищення аспекту діяльності у навчально-виховному процесі.    

Для забезпечення рівневої диференціації, реалізації особистісного підходу до кожного учня я звернулася до групової діяльності учнів. Для виконання спільних завдань створила групи учнів, у складі яких кожен учень має сприятливі умови відповідно до своїх можливостей:

-         пасивні учні перетворилися на активних, стали суб’єктами власного навчання, співнавчання, взаємонавчання;

-         слабкі учні збагачуються новою інформацією і потрапляють у ситуацію, що є незвичною для їх безпорадності, мають можливість одержати додаткове пояснення, проговорити матеріал вголос (останнє дуже важливе для нашого контингенту учнів, які не вміють висловлювати свої думки);

-         серед учнів в умовах групової роботи оперативно з’ясовуються незрозумілі питання, вирішуються проблеми нестандартних ситуацій;

-         сильні учні зміцнюють і поглиблюють свої знання;

-         створюються комфортні умови навчання, які дають змогу само-реалізуватися кожному учню.

         У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникали різні проблеми та труднощі. Вважаю за доцільне їх навести, щоб показати практичний бік інтерактивного навчання.
Отже, типові проблеми:

1.Головна проблема: учень часто не має (!) власної думки, а якщо і має, боїться її висловлювати її відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: "В нас рідко запитують власну думку", "Чи цінна моя думка?", "А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?", "Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету" тощо.

2.Часто школярі не вміють слухати інших, об’єктивно оцінювати їх думку, рішення.

3.Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.

4.Учням важко бути мобільними, змінювати обстановку, методи роботи.

5.Труднощі в малих групах: лідери намагаються "тягнути" групу, а слабші учні відразу стають пасивними.

6.Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання "авторитету", привертання уваги. При обговоренні замість аргументувати свою думку, учень починає демагогію: "Ви ж самі сказали, цінною є кожна думка, а я так думаю і Ви мене не переконаєте!"

         Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення.
         При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація.
Як показали результати педагогів-практиків, після запровадження цих методів можна констатувати наступні зрушення:

1)учні набули культури дискусії;

2)виробилося вміння приймати спільні рішення;

3)поліпшились вміння спілкуватися, доповідати;

4)якісно змінився рівень сприйняття учнями української літератури – він набув особистісного сенсу, замість "вивчити", "запам’ятати" стало "обдумати", "застосувати";

5)якісно змінився рівень володіння головними мисленнєвими операціями – аналізом, синтезом, узагальненням, абстрагуванням.

         Загалом інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.