22 БЕРЕЗНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВОДИ
https://docs.google.com/presentation/d/1-8MR9snvsGbdsNlTfDb7KpnTIBsKnU6unjbd7qpFn-8/edit?usp=sharing
Статистика говорить, що кожен з нас п’є від 2 до 4 літрів води щодня, проте велика частина води, яку ми п’ємо, використовується в їжі, яку ми їмо: виробництво 1 кг яловичини, наприклад, потребує 15000 літрів води, в той час як 1 кг пшениця “випиває” 1500 літрів. За найоптимістичними підрахунками близько мільярда людей у світі вже живуть під тиском хронічної недостачі їжі і води. Ми не можемо робити вигляд, що проблема “в іншому місці”. Вже сьогодні кожен з нас може зробити крок на користь збереження водних ресурсів нашої планети! За висновками експертів ООН, понад 20 % населення Землі (1 млрд. 400 млн. осіб) страждають від нестачі води, придатної для пиття та зрошування посівів. Здоров’я генофонду будь-якої нації залежить від екології зокрема водних ресурсів як ключового фактору, тож наше завдання — зберегти чисту воду для наступних поколінь.
Всесвітній день води був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН і вперше пройшов 22 березня 1993 року. З тих пір ця подія щорічно відзначається 22 березня. Головна мета започаткування Дня води — проведення активного інформування серед широких верств населення та привернення уваги громадськості і політиків до проблем води.
У резолюції Генеральної Асамблеї державам запропоновано проводити в цей день заходи, присвячені збереженню і освоєнню водних ресурсів. У 2003 році Генеральна Асамблея в своїй резолюції оголосила період 2005-2015 рр., починаючи з Міжнародного дня водних ресурсів 22 березня 2005 року, Міжнародним десятиріччям дій “Вода для життя”.
Ідея проведення Всесвітнього дня водних ресурсів вперше прозвучала на конференції ООН з охорони оточуючого середовища і розвитку (ЮНСЕД), яка відбулася в 1992 році в Ріо-де-Жанейро.Генеральна Асамблей Організації Об’єднаних Націй, прийнявши резолюцію 47/193 від 22 лютого 1993 року, проголосила 22 березня Всесвітнім днем водних ресурсів. Цей день повинні були почати відзначати у 1993 році у відповідності з рекомендаціями Конференції ООН з охорони оточуючого середовища і розвитку.
Держави були покликані присвятити День водних ресурсів здійсненню рекомендацій ООН і проведенню конкретних дій на національному рівні.
Щорічно одна з установ ООН призначається координатором заходів Всесвітнього дня водних ресурсів і відповідає за просування нової теми під керівництвом Адміністративного комітету з координації.
Основні цілі проведення Всесвітнього дня водних ресурсів:
1. Сприяти прийняттю відповідних заходів для рішення проблеми забезпечення населення питною водою;
2. Інформувати суспільство про важливість охорони і збереження ресурсів прісної води і водних ресурсів в цілому;
3. Залучити до святкування Всесвітнього дня водних ресурсів уряди, міжнародні агентства, неурядові організації і приватний сектор.
22 березня є унікальною можливістю нагадати людству про надзвичайну важність водних ресурсів для оточуючого середовища і розвитку суспільства. Практичні зусилля можуть допомогти поглибити суспільне розуміння як проблем так і рішень в цій області. Для досягнення позитивних результатів необхідно перетворити слова на зобов’язання і дії у рамках загальної теми.
В Україні чимало водних об’єктів. Та якість їхніх вод далека від санітарних норм. В основному, через неналежне людське ставлення до них. Сьогодні в населення немає культу живлячої вологи. А дарма! Вода — з найдавніших часів вважалася джерелом всякого життя. Так, ще Гесіод та Фалес, одні з перших грецьких філософів, навчали, що вода — первісний елемент, з якого витворені всі речі, і з якого вони переважно й складаються. Деякі сліди стародавніх поглядів трапляються і в наш час. Так, у Галичині можна почути вираз: “Вода — наша мама” на означення, що вода джерело всякого органічного життя. Важливість води в явищах світу, її вплив на плідність землі, таємна природа її походження чи то з неба, чи то з надрів землі мусіли впливати на уяву первісної людини та викликати побожне наставлення до неї та шану, змішану з вдячністю, що виливалися в культі. Вода вважалася святою, і ріки, озера, криниці, різні джерела спершу обожувалися безпосередньо, а потім посередньо в образах антропоморфних істот, що їх заселювали.
І в нашого народу залишилося чимало слідів давнього культу води. Дійшло до нас кілька уривчастих відомостей про те, що по озерах, ріках і криницях наші пращур приносили колись жертви. У давньому слові проти язичництва засвідчувалося, що культове шанування води полягало в бенкетах коло неї: “Над істочники свіщи вжигающее і кумірскую жертву їдять…”
Крім того, над водою відбувалися грища, під час яких не тільки умикали дівчат, але й обливали одні одних водою та кидали в воду. Так, в одній з пізніших переробок Густинського літопису читаємо: “Нікоториї криницем, озерам за обфитость урожаю приносили, а часом на офіру й людей топили, що й тепер по нікоторих сторонах безрозумнії чинять под час знаменитого празника Воскресенія Христова: зобравшися молодії обоєго полу, і взявши человіка, вкидають у воду, і трафляється за спорядженим тих богов, то єсть бісов, иж вкинений в воду албо о дерево, албо о камінь розбивається, албо утопаєть…”Ясно, що тут справа йде не про якусь навмисну людську жертву, як думав автор літопису, а про український великодній звичай обливання, при якому, може бути, що й траплялися нещастя, але не навмисне. Вода ще й тепер уважається в народі святою, — але — не всяка вода: святою вважається тільки “непочата” вода,себто не занечищена якимсь дотиком, або освячена спеціальним, магічним дохристиянським, або християнським обрядом.В наших обрядових піснях вимагалося, щоб воду для ритуального вжитку брано невідмінно з трьох, або семи (святі числа) криниць. На свято Введення, ще до недавна святили воду зовсім нехристиянським способом: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали потім ту воду через полум’я, підставляючи миску — така вода вважалася особливо чудодійною супроти хвороб і уроків.
У гуцулів, як купають дитину, то на купіль вода мусить бути взята при сонці, у вечір до захід сонця, бо як нема сонця, то вода нечиста, і може це дитині зашкодити. Як несуть воду на купіль, не можна ні з ким говорити. Як принесеться воду в хату, то має бути вогонь у печі, і кидають тоді один вуглик жару у воду, щоб вода відгасилася. Тоді кажуть: “Благословіть воду!” – хатні відповідають: “Вже благословенна вогнем, нам її й Бог благословить!”. Освячення води вогнем відоме нам із класичної давнини, — адже в усіх давніх місцях культу в Греції та в Римі знаходилася при вході посудина з люстральною, себто очисною водою, яку вживалося для ритуальних обмивань, і в яку перед цим пориналося головню, взяту з вівтаря.Цю давню люстральну воду язичницьких святинь заступила при папі Олександрі І в католицьких церквах свячена (себто освячена за християнським ритуалом) вода, якої боїться нечиста сила: “Боїться, як чорт свяченої води” . Міру віри в силу свяченої води дає друга приповідка: “Ідуть, як по свячену воду”, себто, усі без виїмку. Особливу вагу надається воді, освяченій на Водохрещі. Цю воду тримають у хаті ввесь рік, уживаючи її проти найріжнородніших хвороб. Принісши її з річки, кроплять нею всю господу й худобу. Кроплять свяченою водою й самих себе, якщо збираються кудись у дорогу, на ярмарок, тощо. Літом кроплять бджоли, щоб велися.
На Полтавщині йорданською водою вмиваються дівчата, зараз же по водосвятті де вода святиться. З інших “свячених” вод згадаємо ще воду, якою в день Нового Року миють на Буковині посуд, — її теж зберігають у пляшках і кроплять нею бджіл, коли вони хотять “тікати”. Як “свята” вода виступає символом правди: “Скільки в решеті водиці, стільки в милої правдиці”. Найчастіше вода виступає, як символ парування, розмножування. Ми вже згадували про звичай вмиватися йорданською водою. Але вмиваються не тільки дівчата, а й хлопці: “…Всі дівки й парубки ідуть після обіда на Йордан і умиваються там свяченою водою, парубки дівок, а дівки парубків. Тепер, те все якось стало виводитись, а раніше то було обов’язкове. Тим паче, як котра дівка має собі парубка, то вона заздатегідь підмовить, щоб, як прийде на хрищення, то щоб на Йордані вмитися вдвох, вона його а він її, це, мабуть, чи не на те, щоб побратися, бо та вода, кажуть, така зводна, що як тільки вони вмиють одно одного то обов’язково поберуться. Але, здається, це вигадки, бо не завше так удається те все…”.
Обряд спільното вмивання спостерігався в деяких місцевостях України, як останній акт весілля, після “комори”, і перед виводом, а іноді замість виводу, коли нема близько церкви. Тоді йшли виконувати обряд до криниці, ставили молодих перед нею і покривали їм голови рушником. Не скидаючи рушника, вони мусіли умитися, втертися тим самим рушником і тоді вже верталися додому. У лемків, молоді, умившись разом у річці кидали в неї гроші. Молода мусіла втиратися сорочкою чоловіка, а він — її сорочкою. Потім молодий брав молоду за руку і водив її по воді. Нарешті, молода набирала води, і всі верталися додому. “Стародавність цього звичаю, — писав проф. Потебня. — безперечна. Існування його на прихінці XII ст. засвідчено документально, якщо вважати, що слова в кінці “Правил митрополита Кирила” — “Ми чули, що в околицях Новгороду ведуть молодих до води і ми забороняємо це” — не є пізнішою вставкою” . Деінде, молода після комори йде по воду до криниці і тут водою, нею набраною, свахи і бояри обливають одне одною. Потім молода набирає вдруге, і старший боярин веде її з цією водою за хустку до хати молодого. На Бойківщині молодята разом із старшими чоловіками й жінками бродять водою; теща тричі обводить невістку у воді, потім невістка набирає води і кропить нею своє нове обістя, а баби співають:
Вода все була натуральним символом чистоти. Геродот оповідав, що, коли Кір ішов походом на Вавилон, один із його білих коней, при переході через Гандес, утонув у річці. Кір, обурений на річку, загрозив, що він зробить її такою маленькою що потім навіть жінки зможуть переходити через неї, не замочивши собі колін. Він перервав похід і протягом всього літа відводив воду, розбивши річку на 360 каналів. Факт відводу річки, після того, як у ній втопився кінь, можна з’ясувати наказами Зенд Авести. Певно, що Кір не міг знати такої Авести, яку ми тепер знаємо, але так само певно, що Авеста скодифікувала тільки правила та закони, що віддавна вже жили серед персів. Отже, Вендидад карає смертю того, хто кидає труп у воду. Агура Мазда наказував своїм вірним, коли вони побачуть труп у воді, негайно витягти його на суходіл, бо від трупа вода робиться нечистою, і її не можна пили. Витягши труп, треба ще й черпати воду, щоб вилити її на половину, чи на третину, чи на п’яту частину, наскільки можливо. Отже Кір, відводячи річку, тільки корився релігійним, приписам. Геродот не знав цих приписів маздеїзму і приписав учинок Кіра, — мабуть, перебільшений, але ймовірно правдивий, самодурству східнього тирана, що хотів так помститися на річці. У нас теж вважали воду чистою і забороняли в неї плювати, тощо. Вважали її навіть такою чистото, що вона відмовляється приймати в себе щось нечисте. На цьому віруванні побудованої було між іншим т.зв. пробу водою, яку описав й в XIII ст.Серапіон, київський чернець,а потім єпископ суздальський. З його опису обвинуваченого видно, щоб обвинуваченого в злочині кидали в воду, і якщо він топився, то його вважали невинним, а коли залишався на поверхні, то був винен. Цей самий спосіб проби водою затримався у нас аж до кінця XVIII ст. і вживався в процесах проти чарівниць та відьом.
